Засоби педагогічної діяльності

Материалы » Засоби педагогічної діяльності

У процесі підготовки майбутніх педагогів найчастіше губиться цілий шар ефективних засобів педагогічного впливу: інструментування без­посередніх стосунків з учнями, мовні висловлювання вчителя, його невербальная поведінка. Студенти вивчають психологію як наукову дисципліну, як засіб опису певних життєвих явищ, однак не оволодівають нею на рівні технологій взаємодії з учнями та саморегуляції. Внаслідок цього вчителі нерідко навіть не підозрюють, що саме вони своїми діями, вислов­люваннями провокують учнів на опір, викликають у них психологічний захист, неадекватну поведінку. Недостатньо використовуються і техно­логії взаємодії, що зарекомендували себе як ефективні (наприклад, ме­тодика контактної взаємодії з важкими підлітками).

Неконгруентною поведінка вчителя може стати і тоді, коли він заці­кавлений у продовженні взаємодії з учнем, однак використовувані ним форми організації цієї взаємодії спричиняють блокування бесіди, втрату контакту. Наприклад, учитель хоче провести індивідуальну бесіду з учнем, викликати в нього довіру до себе, з'ясувати деякі питання. Для цього йому потрібно досягти повноцінного спілкування, встановити кон­такт, збудити в співрозмовника прихильність до себе.

9) інтерпретація, аналіз, прагнення продіагностувати: «Я бачу, ти сам шкодуєш»; «Ти кажеш це навмисне», «Я знаю, чому ти так пово­дишся». Тут учень може відчувати, що йому нав'язують чужу думку, й обстоювати своє право на власне розуміння подій, протестувати проти втручання у його внутрішній світ;

Здавалося б, перераховано всі засоби, за допомогою яких люди спілку­ються й намагаються допомогти один одному. Може навіть виникнути сумнів: про що взагалі можна розмовляти, як виявити співчуття, заспо­коїти людину, якщо всі традиційні шляхи ведуть до нерозуміння? Од­нак є дуже прості, проте ефективні прийоми.Виявлення якостей, що створюють загрозу для взаємодії. На цій стадії настороженість підлітка зменшується настільки, що він уже без будь-яких побоювань може поділитися своїми тривогами, погодитися із думкою опонента щодо наявності у нього негативних якостей. Найчастіше на цьому етапі його начебто «прориває», він вдається до самокритики, щоправда не завжди в прямій формі («А ось у мене є один знайомий, так він .»). Його цікавить реакція дорослого, але він не насмілюється відверто запитати, як той до нього ставитиметься, якщо дізнається про його недолік. Тут дорослий має виявити розуміння, не боятися навіть непередбачених «відвертостей», висловити співчуття і віру в те, що «той знайомий» зможе подолати проблему, знайти вихід.